|
А роки, мов з гори, вже летять
І було ж в них ще місце для тебе.
Та спалилося стільки багать,
Що захмарили тінню півнеба.
Не знайти вже миттєвостей тих,
Де тобою в собі завмирала.
Увесь світ мій в обіймах притих
Й тиха ніч понад вітром зітхала.
А роки поза нами летять,
Забуттям застилаючи спомин.
І стіною стає тиха гать,
І щодень усе більше оскомин.
Не здійснилося наше, десь там
У захмар'ї зависло дощами.
Так і йду я у мріях дівчам,
А роки посивіли літами.
|
