Я не кличу тебе…хіба ж простір можливо І чи вдасться у часі ще підняти крило. Повернути назад … і надію лишила, А дорогу неблизьку вже давно замело. Я не кличу тебе, а чи що з того буде, Бо між нами тепер німота пролягла. Нас таки розлучили пересудами люди. І не наше те щастя – випадковість проста… Я не кличу тебе, небо осінь малює, Замішавши у фарбах пломінець золотий. Не покличу тебе… відстань серця не чує! Літо кришить останній день такий осяйний… Душа ж кличе тебе!!! Серце стогоном рветься! Бо без тебе, неначе я стою на краю. Наше щастя обабіч… і чи ще озирнеться… Понад зорями кличу!!! Та лиш мовчки стою…