Я зуміла…й від тебе пішла, Бо, здавалося, так буде просто. Поміж нами зневіра лягла І в мовчанку сховалася гостру. Ну, зуміла… й від тебе пішла… Намагалась ж терпіти… несила! З гіркотою усе відмела І за мить нашу долю скосила. Та не знала, що ти , я - то ми… Й вже по - іншому жити не вийде, Наче сонце не вийшло з пітьми, Наче ранок із ночі не прийде. Загорнулося літо в печаль, Заплітає сум наші стежини… І змінити нічого, на жаль… Перезріло скотились ожини. Я згортаю самотнє крило Гордо й гідно, ховаючи в душу. Та чомусь серце в кригу звело, Як же битися знову примушу… Ну, коли ми не так повелись, Опустивши завісу коханню… І над нами захмарена вись, Болем рвала хвилину останню. І чомусь всі ласкаві слова Загубилися в нашій розмові, Наче стрілка кудись часова, Переставила силу любові. Квітом так захмеліло навкруг, Тільки ж бо не п'янію красою. Літо робить останній свій круг… Я розлуку стираю сльозою.