Не сполохайте літо, прилягло відпочити,

У  покоси згорнулось, сонце в грона вплело.

В тінь сховало осоння… і таки зачепити

Павутиння у ранки росянисті змогло.

Не сполохайте  душу вгамувалась в світанні,

У думках перетліла, у безсонні звелась.

Може  тому й каралась, бо спливали останні

Дні, що зустріч гортали, а вона  не вдалась.

Не сполохайте серце,  таки справді  розбите

На крижинки, на клапті, у зневірі зайшлось.

Миле літо, не кайся,  ми з тобою вже  квити.

Просто в долі жіночій щастя  ще не збулось...