|
(творча стагнація: чому не писала...зболений роздум про наше сьогодення)
Згубилась в літі, пропустила осінь,
Зима ішла, а … не було мене.
Спізнилася чи зупинилась… й досі
у літі, а весна несе
Вітри холодні.
Ох, пригорнулося гіркого в долю,
У хмарах небо тисне звідусіль.
Душа моя скаралася від болю,
Сліз увібравши понад сотню «кіль»
З війни безодні.
Цвіло житами у загравах неба,
В осіннім листі вирвами земля.
Уже й зима запитувала в себе:
Чому ж кривавлять і горять поля -
Чи вже негодні?
Чорну біду притрушуючи біло,
Печаль скришила сизим кришталем.
Зима війни нікому не хотіла
Й сніжила ніч сріблястим, світлим днем
З миром Господнім!
Весна надію окриляє світом,
Світанок сонцем землю напував,
А я стояла, загорнувшись літом...
Журбою день весняний перейняв
Ще і сьогодні!
|