Як дві півкулі у душі, лишилися на згадку…
Лечу в крутому віражі… й тримаю в безпорядку
Якнайміцніше мої «без» і «з» твої в додачу…
Заколошматив вітер й щез… та я уже не плачу.
Світанки сяяли для нас, безмежжям в днях зорили.
Здавалося, що у цей час нам небо нахилили.
Плескали пломені теплом останнє наше літо…
Й ховалось срібло над чолом з любов*ю непомітно.
Вербове віття обняло, здавалось, нашу долю.
Ти ж памˊ
...
Читати далі »
|
Напиши мені казку в минуле, Ти для мене весь світ обіцяв.
Ми ж кохання там вчора забули,
А сьогодні уже не впізнав.
Загубили всю велич любові,
Спопелила байдужість красу.
Не сказали суттєвого в слові…
Чи ж тепер головне я скажу?
Напиши мені казку в сьогодні
І осіннім листком надішли.
Ти казав, що листи старомодні,
По – сучасному вже напиши.
Я хотіла в теперішнє взяти
Щастя трішки, бо як же це так?
М
...
Читати далі »
|
Зазирни в мою осінь, благаю, Це для неї з душі всі слова. Ці признання тобі надсилаю Від любові, повір, так бува. Бездоглядну її залишили В листопад і осінню сльоту. Ми з тобою, напевно, грішили, Попрощавшись отак, нальоту.
|
Якщо хочеш іти – іди, Як тоді, по осінньому листі. Та весна засніжила сліди Назавжди, а чи років на двісті… Ти ще хочеш іти – скажи. Ну, принаймні, хоча б буде чесно. Не лишай по собі міражі, Вже любов у серцях не воскресне! Таки хочеш іти – іди, Зберегти, що розбилось - не варто.
|
Я відрікаюсь від любові... У ній уже нема весни. Я відрікаюсь від любові І відрікаюсь без вини. Я відрікаюсь від любові І обриваю її цвіт... Я відрікаюсь від любові, Любов спалив її ж зеніт. Я відрікаюсь від любові,
| |
