Ще інколи гукнеш здалеку віршем
Та у рядках дочитую лиш спомин.
В твоїх словах мене немає більше.
Ще раз гортаю наші дні без втоми.
Ось ми з тобою в потиску долоні,
Ось - поруч із обіймами берези.
Від щастя мої сльози не солоні,
Від щастя ми , неначе нетверезі…
А думка закрадалася, корила.
Тулилась до плеча й уся німіла.
Чекала слів, що піднімають крила...
Кришилася любов отак несміла.
Щоднини відцвітала у чеканні,
А ти казав: ”незграбна, неуспішна...
Слова луною міряли прощання…
І нас не стало між собою більше.
|