У сніжній заметілі знов чарами зима,

неначе в водевілі, і вітер "у керма".

Сніжинки розставляє, то колом, а то в ряд,

у небо піднімає і сипле їх назад.

Ну, де ж тут зрозуміти, що вітровій в танку

ще закрутив півсвіту в зимовому вінку.

Він пухом застеляє доріжки і сліди,

здається, і не знає, що нам іти сюди.

У сніжній заметілі хурделить ...навісна !

Не страшно! В водевілі - акторкою Весна!!!

Ще інколи гукнеш здалеку віршем

Та у рядках дочитую лиш спомин.

В твоїх словах мене немає більше.

Ще раз гортаю наші дні без втоми.

Ось ми з тобою в потиску долоні,

Ось - поруч із обіймами берези.

Від щастя мої сльози не солоні,

Від щастя ми , неначе нетверезі…

А думка закрадалася, корила.

Тулилась до плеча й уся німіла.

Чекала слів, що піднімають крила...

Кришилася любов отак несміла.

Щоднини відцвітала у чеканні,

А ти казав: ”незграбна, неуспішна...

Слова луною міряли прощання…

І нас не стало між собою більше.

Здається, все про зиму написали,

Моя ж душа в рядок несе слова...

Дивилась ж бо, як діти сніг топтали

І як сміялась Баба Снігова,

Як тихий усміх щастям материнства

Коректував цей білосніжний грим.

І радощі у галасі дитинства -

В нелічених роками диво зим...

Лапатіші все падають сніжинки,

Їх не злякає кригою мороз.

У пригорщах тепліють на краплинки...

Такий от є в зими “метаморфоз”.

Хурделиця загралася з вітрами,

Мете сніги в горби, ген на шляхи!

Із срібного засніжжя панорами,

Лиш в обрисах видніються дахи.

Я нашепчу у віхолу бажання,

Нехай летять у відстань зимову.

І в нашу ніч, що видалась остання,

Краєчком щастя спомин відгорну.

Засніжила зима білосніжно,

Склала крила тихенько і ніжно,

Білим пухом, на землю упала...

Я бажання для нас загадала.

Коли буде хурделити зранку,-

Промету нам доріжку від ганку.

І «люблю» намалюю вітрами,

У танку закружляю снігами...

Шелестіла зима далиною,

Залягала в душі самотою...

В темінь часу вдивлялася жінка.

За вікном пролітали сніжинки.

Вечорово у зорях іскрились -

Сріблом в коси її зачепились.

«Ой, замріялось!» – враз схаменулась,

Лиш куточками губ усміхнулась.

Ті ж засніжені в спогадах вишні,

І прощання з коханням колишнім...