Мовчанням промовчу образу,

Бо як? Зрікатися і йти..?

Бо як же так - умить, відразу

Помежи спалені мости.

Аж гроші мірою у дружбі!

На щирість навернувсь п’ятак.

І вигода тепер у службі

Та ще плітки, отак, про всяк…

А ми ж були у колі спільнім…

Чому ж стираються сліди?

І холодом, неначе іній,

Присипалися назавжди.

Мовчанням промовчу і знову

Себе спитаю, що не так?

Із небом поведу розмову

І причиню сльозу. Відтак!!!

Щоднини прогортаю долю...

В захмар’я кинута печаль.

Мовчанням я себе неволю

У дружбі крапкою, на жаль...