Жалі мої схилилися у щемі...

Стинає осінь трави у журі.

І вітер дивом витинає схеми,

Видовжуючи в небо димарі.

Вдивляюся у завіконну темінь

І мороком здається тиха ніч.

Лиш кілька зір, неначе в діадемі,

Спускають сяйво із небесних свіч.

Вколихується дрімом усе суще.

На шибку вписую твоє ім’я.

Час загортає відлік у минуще...

Лиш залишаємося ти і я.

Отак удвох під небом серед світу

Рука в руці... і томиться пітьма.

Вітрить у шибку, подихом зігріту.

Світліє небо. Перший сніг. Зима...