Неначе вирвав хто слова з душі моєї.

В рядочок ставлю букви я - все не з тієї.

Нічне безсоння заверну, розсиплю плаєм.

Краєчок долі відгорну за небокраєм.

Там сонце потуги кладе, щоб знову встати,

А серце спомином веде мене до хати,

Де від дитинства в царині - батькі่่вський подих.

Поріг, обійстя й уві сні ріднить на подив…

З тих пір, здавалось, всі слова несла для світу.

Сьогодні ж - “кру่гом голова” комусь на втіху.

Мовчанням губляться в яру, дощать сльозою.

Та я слова таки зберу і “ вийду з бою”.

Загоять душу солов’ї - озвусь рядками

Й слова, відроджені мої, зійдуть житами.