Визбирую я усмішки у сонця,

що лагідно торкаються землі.

Ви кажете, в зимовій ополонці

весну полонять, наче у петлі?

А я скажу: не вірте тому слову,

бо вже квітують понад світ сади!

Як білим змалювало он, діброву,

як пелюстками вишило сліди!

Куди не глянь, усюди білим ніжно

цвіт розсипає навкруги весна.

Ну, скажете, що зовсім не маніжно,

а я скажу: така у нас Вона.

Із бруньок випорошує суцвіття,

із зелені гаптує килимки.

Порипує на вітрі сизе пліття…

Іде весна… порою, напрямки!

Й нехай отак, із холодом тривожно

карбує днями свій новий прихід.

Іде до нас назустріч переможно

весняними кульбабками убрід...