Випав сніг. Усміхнувся зимою.

І засипав печалі і щем.

І стежинку, яку ми з тобою,

Малювали осіннім дощем.

Випав сніг. Забілив все навколо,

Наче пухом, засипав сліди

. Я проходжу вже “...надцяте” коло

І усе не туди... не туди…

Випав сніг. Заморозив… В куделях

Опинилися клени й дуби.

А сніжинки дорогу все стелять…

Та я знову іду не туди.

Випав сніг. Холодить вітровієм.

А я подумки в наших словах,

В поцілунку, що подихом мліє

Ще і досі, в пришерхлих вустах.

Випав сніг. І мабуть, недаремно.

Замітає снігами версти.

Ми з тобою ніколи, напевно,

Вже не будемо знову на “ти”.