Здається, все про зиму написали,

Моя ж душа в рядок несе слова...

Дивилась ж бо, як діти сніг топтали

І як сміялась Баба Снігова,

Як тихий усміх щастям материнства

Коректував цей білосніжний грим.

І радощі у галасі дитинства -

В нелічених роками диво зим...

Лапатіші все падають сніжинки,

Їх не злякає кригою мороз.

У пригорщах тепліють на краплинки...

Такий от є в зими “метаморфоз”.

Хурделиця загралася з вітрами,

Мете сніги в горби, ген на шляхи!

Із срібного засніжжя панорами,

Лиш в обрисах видніються дахи.

Я нашепчу у віхолу бажання,

Нехай летять у відстань зимову.

І в нашу ніч, що видалась остання,

Краєчком щастя спомин відгорну.