Відішлю слова твої в завію

І тумани загорну в сувій.

Понад світом вітер перевію

І забуду навіть голос твій...

Так себе вмовляла проти ночі,

Щоб у снах іти услід тобі.

І вела думки свої жіночі,

А вони губилися в юрбі.

А зима вже знову норовила…

Снігом засипала… А мороз

Витинав на шибці диво крила,

Сковуючи все у лід-гіпноз.

Віхола злітає понад хмари

Та кружляє у танку дарма.

У словах твоїх не стало пари,

Поміж нами відстань...і зима...