Місяць,наче скиба, зачепився в небі,

Кажуть, так зростає у своїй порі.

А мені, здається, щось таки підгледів,

Просто, сонно зирить помежи зорі.

Як земля зітхає щоденно від спеки!

Молодиться ж в сяйві місячного тла.

Ніби зовсім поруч, а такий далекий…

Й місячну доріжку хмара заплела.

У просторі ночі сіє таїною

Дивний світ незнаний, вічністю старий.

І укотре місяць картину двобою

Притаїв захмар’ям силует то чий…

Ночі невідомість приховала темінь,

Страхами засіла з кожного кутка.

Лиш ліхтар сліпує на алеї кленів...

Сполохом у тишу дихає з листка.