До зеніту іду у небеснім промінні блакиті,

А красу і дива прогортаю навколишнім днем.

Залишаю словам всі пробачені й пройдені миті,

Хай стихають укупі, загорнувшись новим міражем.

Я сприймаю навстріч всі небесні потоки вітрами,

Уміщаюся в простір, набираю іще висоту,

Залишаючи кроки на простелені досіля крами,

Я собою вбираю незбагненну краси пишноту.

У німому чеканні прислухаюсь до подиху світу

І доземно схиляюсь за дарунок сприймати убір.

В цім полоні живу, визначаю щоднями орбіту , -

Де у далі зорить у співзвуччі небесний Клавір.