Яке ж то щастя треба мати,
Щоби світанки зустрічати,
Щасливо усміхатись квітам,
Перебирати коси вітам.
Яке ж то знову щастя  мати -
Радісно день новий  вітати,
Складати із крупинок щастя
І в долі випросить, як вдасться.
Яке ж то диво треба мати -
Теплом в краплини повертати
Кришталь  посріблених  сніжинок
Й великий шлях з малих стежинок
Попри невдачі, викладати.
Яке  ж  заласся  треба мати -
Тримати у долоні ручку 
Донечки, сина чи онучку
Вести до сонця у промінні
У Божому благословінні.
Яке ж то щастя треба мати -
Думати,  жити і писати…

Заласся - насолода, втіха. 
 

Білосніжжя…
    
Зазиміло, забіліло
Сніг.
Білизною, наче пухом,
Ліг.
Завертілось, закружляло
Враз.
Зазвучало у зимовий
Джаз.
Все засипало снігами
Вмить.
Припорошене довкілля
Снить.
І красою запанілий
Світ -
Запізнілої зими хіт!
 

 Не може щастя бути вполовину,

Як снігу не буває у дощів.

Весною не назвемо люту зиму

І птахами уїдливих хрущів...

А може?! Й мить щасливою зостатись.

І серед снігу випадуть дощі.

Весна зимою зазирає у хату,

А бруньки налилися у кущів.

І навіть птахи, розгорнувши крила,

У піднебесся висоту несуть.

Пора напрочуд вже така смілива.

Зима? Весна? Ну, просто...каламуть!

 Думами вгортаюся у сни,

Ціпко придивляюся у себе.

Знову йду, стежиною весни

За дитинством слідом і заледве…

Поспіхом занурююсь у дні.

Спогади молотять, наче градом.

Мить ота тривожиться в мені,

Я ж, чомусь, топчуся поза кадром.

Так, неначе вже усім чужа.

Скрізь пройшла і вже перелюбила.

Попереду десь лежить межа,

А я ще спинаюся на крила. ...

І нехай стомилися вони,

І міцними їм уже не стати.

Світе, не жури і не вини -

Снами повертаюся до хати.

 До зеніту іду у небеснім промінні блакиті,

А красу і дива прогортаю навколишнім днем.

Залишаю словам всі пробачені й пройдені миті,

Хай стихають укупі, загорнувшись новим міражем.

Я сприймаю навстріч всі небесні потоки вітрами,

Уміщаюся в простір, набираю іще висоту,

Залишаючи кроки на простелені досіля крами,

Я собою вбираю незбагненну краси пишноту.

У німому чеканні прислухаюсь до подиху світу

І доземно схиляюсь за дарунок сприймати убір.

В цім полоні живу, визначаю щоднями орбіту , -

Де у далі зорить у співзвуччі небесний Клавір.

В лоні сакрального світу,

В безлічі стежок - доріг...

Як розпізнати уміти

Ту, що для мене зберіг.

Й часом невпевнені кроки

Йдуть у прудкі і гінкі. 

А понад пліття високі -

Перетинають мілкі.

Дивиться небо на спроби,

На метушню у слідах...

Як подолаються броди,

Як вибирається шлях.

Знов розмальовує ранок

Світло, стираючи тінь,

Роси збирає у збанок

У переплітті цвітінь

. Хвилями косить пшеницю,

У різнотрав’я кладе.

Десь набирає дещицю,

Десь позичає своє.

Вітриться сонцем стежина,

Крає проміння межу.

В кроках малює людина

Долю свою… чи чужу…

 У пригорщах тримаю літо,

У сонці тішуся теплом.

Хай осінь запізнілим квітом

Іде у часі, напролом...

А небо виграє в промінні,

У сяйві повниться земля.

Ховає виноград в затінні

Солодкі грона у гілля.

Так надзвичайно відчувати

Усю природи благодать!

Усміхнені світанням хати,

В заплітті затишком стоять.

Осяйний ранок, теплий - тиша...

Сміливо літо краєм йде...

А осінь лИстом скаргу пише

І вітром удоріж кладе...

Долучитись мені б до слова,

Щоб повести розмову нашу.

Не спровадити б і прожога

Замішати в осінню квашу…

Повести б ту розмову стиха

Про осінню завію днями.

Загорнути б в листів”я лихо,

Що вмостилося межи нами.

Зачепитися б ще за вітер І

притримати хвилі силу.

Скласти слово з великих літер,

Обтрусивши часину пилу...

У верстах загубили щирість

В спілкуванні забутих звуків.

А осіння пора нам - у милість,

Попри, спогади і розлуки…

Осінь багрою розсипає,

Просіває дощі крізь сито.

За думками вже не встигаю -

Давниною роки прошито...

Багра - багрянець

У білих піщинках сховалося все:
Бадилля, листів”я і  віття…
Зимове суцвіття  довільним  есе
Малює перкальне поліття.
Будинки, дерева у пледі снігів
Вгорнулись, неначе бабулі.
І ґанок в недосвідах тихо скрипів               
Й морозились вітром кошулі.
Сніги запорошили чисто поля, 
Вмостились у кожну шпарину.
У білому цвіті зимує земля
Під вічний мотив клавесину.

Недосвід - ранковий мороз.
Клавесин- старовинний клавішний музичний інструмент.
 Кошулі - сорочки.
 Поліття - благодатна погода.