- Не пиши, все рівно не пробачу, - Стугонять слова в моїх думках. Від образи лише усміх бачу Твій гіркий на стиснутих вустах. В споминах отак, коли тримала Новий лист з далекої землі. Знову вперто звістку не читала І складала в купку на столі. А у сні ходила між рядками, Все шукала вибачень в словах. Так межа все глибшала між нами Й тиша непрочитана в листах. А тепер тобі пишу щоденно, Як давно твоїх уже нема! Знаю, що даремно, все даремно, Бо чи ж квітне цвіт , коли зима... Завертає літо із господи, Ключ у небо злине журавлів. Перегорне осінь в час негоди Тишу непрочитаних листів...