Не сполохай мої почуття, Як світання я їх зустрічаю. І, неначе маленьке дитя, Щиро в очі твої зазираю. А там неба така далечінь... Аж ніяк не пробитись крізь хмару. І чия ж то вина, і у чім? Що мене не береш ти у пару. Не сполохай мої почуття, На ромашках гадаю про щастя. Знову я, як маленьке дитя, Поспішаю прийняти причастя. Смуток в спогад гіркий переллю, Пригорнуся до долі душею. Та не раз уві сні прошепчу: -Я хотіла так бути твоєю. Не сполохай мої почуття... З пелюстОк ще ромашки збираю. Не судіть... Як маленьке дитя, Я розбите - у ціле складаю.

Подаруй назавждИ мені літо, Наше там залишилося диво. І з любов*ю засіяні квіти, Де кохання зі щастям бродило. Зазирало у небо крилате, Прилягало на травах без спину. І щодень у душі було свято… Я так вдячна за кожну хвилину. Подаруй назавжди мені літо, Хай висушує осені сльози. А дощі, умиваючи віти, Усміхатися зорями зможуть. На осонні весь смуток розвіє, І теплом доторкнеться пестливо. Чи ж повірити в зраду посмію..? Уміхнуся веселкою в зливу! Подаруй назавжди мені літо, Лише тут залишаюсь щаслива. Я останні зберу наші квіти, Де самотність іще не ходи ... Читати далі »